Як би дивно це не звучало, але проект “САПРобасні” розвивається в першу чергу завдяки тій аудиторії, якій є цікавим її автор, та матеріали, що він публікує. Кожен перегляд, “вподобайка” чи інша реакція, участь у опитуваннях, “репости” та поширення, коментар чи відгук, кожне питання – дуже важливі. Особливо якщо вони по темі і є конструктивними (навіть якщо це є критика)
Чим більша буде адекватна і постійна аудиторія – тим більше можливостей я, як автор буду мати для розвитку проекту.
Проте. Досить довго я розвивав цей проект самотужки та на збиток до вільного часу, заробітку і багато чому ще. В мене були можливості на таке “марнотратство”, бо були можливості і робити все самостійно і заробляти і багато чого робити ще. Війна показала, що дещо я все ж робив марно. Я вважав це волонтерством, вважав “меценатством” в якомусь сенсі. Бо все що я робив було не для збільшення заробітків (як можна прочитати на сторінках блогу, мій основний заробіток був від замовників які не розуміють жодну з моїх рідних мов). А все що я робив я викладав безкоштовно. За 10+ років блогерства та 3+ роки “ютуберства” на проект я витратив приблизно 5 – 7 тисяч годин свого життя. І це щонайменьше. Досить складно відтворювати все це самостійно. В першу чергу емоційно. Але і фізично і фінансово – теж.
Обираючи напрямки про, що розповідати, чому приділяти увагу і все таке інше, я в більшості випадків не ганявся за хайпами та модними темами. Я прекрасно знаю яким чином працює пошук, я знаю що таке тренди, я розумію які формати більше заходять які ні. Але я обирав ті напрямки та теми, в яких дуже мало хто може детально розглянути процес. Є безліч людей які беруть популярні і прості теми і роблять “рерайт”. Іноді навіть покращуючі джерело, але частіше нічого не додав або навіть погіршивши. Вони обсмоктують теми які дуже цікаві людям що хочуть простих рішень. І через те що таких людей дуже багато – у кожного є аудиторія.
Але мені, в більшості випадків, не цікаво просто повторювати. Мені цікаво йти тими дорогами якими люди бояться йти. Бояться не через високу конкуренцію, а через те що це “Terra Incognita”. А якщо все ж йти по відомим дорогам то робити це так, щоб людям було зрозуміло значно більше ніж просто “через вікно автобуса екскурсії”. Я вважав що люди щось зрозуміють, тільки коли зможуть пройти самим, з важким рюкзаком, через всі перешкоди. Це значно звужувало аудиторію. Але я ж, і не в лунапарку квитки продавав. Тому вважав такий підхід виправданим.
Я знаю людей які потім копіпастили мої матеріали “покращуючі” мої напрацювання методом спрощення. І не мав ніколи претензій навіть якщо аудиторія була більшою. Бо були сили, ресурси щоб творити те що вважаю за правильне.
Але на поточний момент ані сил, ані бажання, ані ресурсів відтворити все самотужки і створити “свою ще більшу і кращу аудиторію” (з преферансом та…) – я не маю. Чесно.
Тому, відтепер, я хочу знайти не тільки свою аудиторію, але і тих, хто буде допомагати проекту трохи більше ніж просто дивитися відео чи читати тексти. Я хочу зробити команду, в якій кожен отримає щось корисне. Хтось допомагаючи проекту руками та головою, – отримає досвід, знання, навички. Хтось допомагаючи матеріально, – отримає цікаві та унікальні матеріали. Бо мені є про, що розказати (мені так здається). В дуже великій кількості напрямків. Є багато такого, що складно знайти бо ті хто це знають зазвичай безкоштовно про це нікому не розказують. А іноді і за гроші не розказують. Але я завжди вважав, що знання повинні бути доступними. Максимально доступними.
Відтепер я буду докладати зусиль для того щоб створити так звану “воронку продаж”. Не у сенсі заробітку. А для отримання більшої ефективності своєї просвітницької діяльності. Хоча для цього доведеться не відхрещуватися і від заробітку. Але про все це детальніше поговоримо окремо.
Тож шукаю всіх: і тих хто буде “стріляти”, і тих хто буде підносити “патрони” і тих хто буде дивитися на “шоу зі стріляниною”
Далі буде.