_{оригінал публікації від 2020.05.08 на 3дтудей. Те що нижче, майже автотранслейт.}

В першій частині своего оповіданнячка я зробив наступні висновки: 

Generative Design (GD,ГД) for Autodesk Fusion 360– інструмент робочий, потужний, але вимагає тямущого оператора, який розуміє, що робить і що хоче. І якщо розглядати модуль GD від Autodesk – з ним все так: хороший інструмент зі своїми плюсами й обмеженнями.

Але якщо розглядати GD як сукупність маркетингових заяв, які нам нав’язливо “ллють” з усіх боків у вуха – є велика різниця між тим, як це позиціонується, і тим, що є насправді.

І ось цьому буде присвячена друга частина публікації. У принципі тут не буде особливо нових ідей і фраз, просто обіцянки будуть розглянуті більш детально. І ще раз нагадаю, що все, що написано, – виключно особиста точка зору.

Попереджаю. Публікація вийшла ще більш об’ємною і більш сумбурною, ніж перша частина. Читати на свій страх та ризик.

І тому в першу чергу скажу, що я розділяю загальний термін “Генеративний Дизайн” (ГД, GD) і конкретний інструмент з назвою Generative Design від компанії Autodesk, і намагаюся пояснятиц це для того пишу інколи повністю інколи скорочено (GDA, ГДА). Якщо розглядати інструменти зі схожими назвами від інших виробників – то текст буде іншим, в залежності від їхніх заяв. Але сьогодні говоримо про Autodesk

Давайте з цього й почнемо. Але почнемо, як і минулого разу з відступу

У нашому житті регулярно виникають модні тенденції і віяння, які зобов’язуються протягом буквально найближчих днів, ну максимум двох-трьох тижнів вирішити всі людські проблеми, які ми накопичували століттями. Тут Вам і … (оформимо списком для простоти):

•  Штучний інтелект
•  Нейронні мейрежі
•  3Д друк
•  Індустрія 4…5…6….Х.0
•  Електрифікація всієї країни…
•  Мірний атом
•  Соціалізм
•  Демократія
•  Толерантність (так шось мене почало не туду заносити, повертаємось до ІТ)
•  Хмара (Cloud Computing)
•  Проєктування, що породжує (Generative Design)

І багато-багато іншого, майже щодня герої у нас трохи відрізняються.

Згоден, список здається дещо дивним, але це лише від того, що він далеко не найповніший. Усі ці терміни викликали в момент виникнення досить багато резонансу. Іноді не відразу після народження, але щойно про них дізнавалися досить широкі маси, ці терміни починали ставати модними, і яких тільки сподівань на них не покладали.

Власно, поки термін модний, і доти, доки він не “устаканиться”, відбувається купа хайпу довкола нього, і всі кому не ліньки його використовують, причому переважно у своїх цілях. Нерідко термін перекручується і трактується так, що стає дико. У період моди слова “CLOUD”, хмарою називали все, включно зі звичайними сайтами і форумами. Головне потрапити в тренди.

До чого це? До того, що з подачі Autodesk (а тут її заслуга справді велика, бо що, що, а маркетинг у автодеска дуже агресивний) віднедавна слова Generative Design, Shape optimization, topology optimization, bionic design та іже з ними стали дуже популярними. Самим термінам уже не перший десяток років (щільно термін почав розвиватися в 70-х роках минулого століття). У багатьох CAE програмах інструменти топологічної оптимізації (форми) присутні не перший рік (і навіть не перше десятиріччя). Є CAD’и з таким функціоналом. І слід розуміти, що я кажу не про поточний момент, коли всі додали дану фічу в лист можливостей, а “мало кому відомі” програми типу SolidThinking у яких це “в базі” вже років 15+.

Так у чому ж справа? Чому за наявності готових інструментів, “хайп” почався тільки недавно. Я не готовий у цьому тексті розглядати всі причини, але деякі давайте розглянемо, бо вони потрібні для подальшого оповідання. Поки що нехай вони будуть заявлені в апріорно-аксіоматичному форматі, доводити буду трохи пізніше. Отже:

1. Алгоритми топологічної оптимізації (вони ж оптимізації форми) – надзвичайно складні, навіть порівняно з багатьма іншими алгоритмами “обчислювальної механіки”
   Що це означає? Це означає, що кількість компаній, які можуть нормально це реалізувати – насправді не дуже велика. І той факт, що реалізації є у багатьох, не означає, що реалізації повнофункціональні і життєздатні в інженерному побуті (_{бо прості поробки в стилі poof-of-concept можна зробити за декілька годин}). А ще з цього випливає вартість ПЗ.
2. За час існування цих алгоритмів було розроблено безліч його варіацій реалізації. Але універсальним і застосовним у загальноінженерному побуті, без прив’язки до сфери і задач, виявився один – на базі зміни щільності та відповідно жорсткості матеріалу в різних точках конструкції. Звідси йде низка проблем: 
   • а) Для того щоб завдання давало гарантовано стійкий результат, зміни щільності за один за крок треба робити дуже маленькі (менше відсотка, а то й часток). Як підсумок, кількість кроків – величезна. Навіть якщо робити зміни з кроком 1%, кроків аж ніяк не 100, а 3-5-10 тисяч, бо конструкція змінюється на 1% від поточного стану… І хоч завдяки невеликим змінам у розрахунковій моделі від кроку до кроку, кожен крок розв’язують швидше, ніж аналогічну задачу статики… Загальна кількість розрахунків перетворює розрахунок на дуже тривалий і вимогливий до ресурсів процес…
   • b) Щоб нормально зійшлася задача – розрахункова сітка мусть мати максимально маленький розмір елементів з можливих, бо вирішити задачу на 10 тис. елементів -> отримати форму, побити її на 10 тис. елементів і отримати нову, це буде не те саме, що вирішити задачу на 20 … 100 тис. елементів, а це знову ресурси і час.
   • c) Геометрія, яка виходить в результаті виходить надзвичайно складної форми (та сама “біоніка”), яку вкрай складно зробити навіть на модних верстатах з ЧПУ Т.е. за підсумками користувачеві одразу потрібно або переробляти це все під наявну в нього технологію (а це ще той геморой), або просто забити і радіти гарній деталі, яку не можливо виготовити. До речі, і з подальшим розрахунком згенерованої форми теж є великі проблеми.
3. З ідеєю топологічної оптимізації сумісні тільки найпростіші розрахунки (в класифікації обчислювальної механіки). Тобто весь спектр перевірок туди не засунеш, як не хотілося б
4. Геометрія, яка виходить, за підсумками такої оптимізації є робочою всередині технології топологічної оптимізації, а якщо цю саму геометрію перевірити за її межами на тій самій постановці у звичайній статиці, то вона буде робочою не завжди (це трохи згодом поясню, якщо забуду – пишіть в коментах)

Отже, професійні CAE’шники цілком в курсі всіх цих проблем, які коротко можна узагальнити так: це робиться в дорогому ПЗ, для цього потрібні потужні комп’ютери, результат виходить невиразним, який (результат) потім ще й треба купу разів перевіряти на все, на що тільки можна. І як її потім виготовляти – теж велике питаннячко

Ба більше, якщо раптом у процесі експлуатації вилізе ще якесь невраховане навантаження – звичайна деталь із запасами – найімовірніше, витримає, а “вся із себе” оптимізована “біонічна” – ні. Принаймні шанс (ймовірність) такої “несправедливості” – дуже високий.

Гаразд, – тема складна…. припустимо… але чому, тоді, зараз вона набула поширення?

1. Потужність комп’ютерів. Завдання, яке раніше з поганою точністю розв’язували добу, тепер із нормальною точністю може розв’язуватися від півгодини до “пари” годин.
2. Хмари. Широке поширення хмарних обчислень дало змогу перекласти безліч розрахунків на хмари, тим самим значно піднімая швидкість виконання розрахунків, і ця швидкість не залежить від “потужності” компа користувача.

3. Поширення САПР. Тривимірне моделювання, яке 20 років тому було скоріше винятком із правил, стало нормою життя. Розрахунки, які навіть 10 років тому були долею малої кількості “зарозумілих пихатих професіоналів” стали більш наближеними але все одно інструмент “зарозумілих”. Вартість програм для виконання навіть найпростіших розрахунків – 10-15 років тому була дуже високою – десятки і сотні тисяч доларів, а тепер значно знизилась. Раніше інтерфейс програм був розрахований на дуже наполегливого (або “упоротого”) користувача. Також практично не було у відкритому доступі інформації, відеотуторіалів тощо. Зараз же багато програм стали більш доступними – з’явилася маса дешевших продуктів, зі спрощеним інтерфейсом (розрахованим не на фахівців) і купою текстових і відеоматеріалів. А раз так – то користувачі хочуть більше, вони вже активно використовують те, що раніше мало хто використовував, і потихеньку їм стає цікавим те, що раніше не використовував майже ніхто.

4. Верстати з ЧПК (числове програмне керування), Верстати швидкого прототипування (3д друк та не тільки). За останні 10 років верстати і 3д принтери стали настільки поширеними, і з’явилося стільки дешевих (як за ціною “за апарат”, так і за ціною “за використання”) рішень, що питання виробництва деталі “довільної форми” перестали ставати таким гострим ребром. Усе стало більш-менш вирішувано.
5. Рівень користувача. Рівень середньостатистичного користувача падає щорічно (якщо не щодня), це йде як від зниження якості освіти (по всьому світу, не треба думати, що ми тут унікальні, цей тренд помічають скрізь), так і від того, що люди, які не мають “профільної освіти”, починають лізти своїми “стартаперськими рученятами” за підтримки “кікстартерів” у галузі, які дуже далекі від їхньої освіти і розуміння. А відповідно між розробниками йде активна боротьба за спрощення інтерфейсу, щоб не тільки “нормальна людина” (нехай і з іншою освітою) змогла впоратися з цим ПЗ, а й …. Блін як же це тепер правильно називати: “людина з особливими уявними можливостями”? “Альтернативно обдарований”? “Імбецилоамериканець”? …. _{Загалом, я не дуже толерантна людина і погано знайомий з правильними визначеннями. Може, ви підкажете?}

Ось і настав той “переломний момент”, “що наближає революційну дійсність”, коли “низи не можуть” (працювати по-старому), а “верхи не хочуть” (втратити через це свої заробітки)…

Слід зазначити, що 90% розробки практично будь-якого пристрою достатньою мірою формалізовано. А в деяких випадках є настільки докладні стандарти, що по суті людина там виконує роль комп’ютера – крокує за вивіреним алгоритмом, ні на крок від нього не відхиляючись. Здавалося б, ось спосіб знизити навантаження на користувача – автоматизувати такі стандарти і методики. І таки підходи є. Але, о “жах”, – це не допомагає робити гроші швидко, бо: всі ці рішення дуже нішеві, і щоб покрити 80% ринку, потрібно написати кілька сотень застосунків, що складаються з кількох тисяч модулів. Але західна модель бізнесу говорить, що взяти одного фахівця (наприклад, продажника) і робити роботу ідеально – це погана бізнес-модель, бо вона не є масштабованою. Масштабована це коли одного фахівця ми замінюємо на сотню ніяких (як за вартістю, так і за рівнем), але зате вони зможуть обслужити в 100 разів більше клієнтів – ось це модель, що масштабується…. Так і треба працювати.

До чого це призвело? Нішеві продукти, які покривають своїми кусками в 1-3% відсотків, десь 40% ринку з тих 80% що є можливими – вже існують. Але за рахунок відсутності можливості масштабованості вони “коштують як паротяг”, і їх не застосуєш в жодній з інших сфер (програму для суднобудування, не застосуєш в атомці, або при прокладанні газопроводу, або навіть в авіації). Крім того, хоч стандарти і є, більша частина таких автоматизаторів ще й зав’язана на “ноу-хау”, тобто просто так хто-небудь інший цей продукт, навіть із “реверсом”, не повторить.

Але і це не є найпроблемнішим! Найбільша проблема полягає в тому, що такі продукти практично неможливо зробити з “простим інтерфейсом” (бо там буде дофіга опцій, які треба вибрати, і це зможе хробити лише людина яка хоча б знає про їх існування та відмінність, а краще б розуміла). А отже “тупого користувача”, вибачте “не професіонала” туди посадити буде складно. Хіба що, для вирішення одного конкретного типу завдання один конкретний користувач.

Загалом, купа геморою, а вихлоп – 0 (з точки зору великих САПР вендорів). То ж вони в розробку таких речей не лізуть. Але в не повністю ігнорують – потихеньку вони таких товаришів скуповують. Проблема в тому, що це не дає “вау ефекту”.

А ось “штукенція” на стику, яка ще нещодавно була долею тільки надпрофесіоналів, а тепер доступна кожному (особливо якщо заховати налаштування, промовчати про обмеженість застосування, та назвати це по іншому) – ось це ЩОСЬ! Напевно, саме так вирішила Autodesk після купівлі кількох носіїв інтелектуального коду. “Зара ми все по-швидкому зліпимо і буде круто!”. Принаймні, саме такі висновки можна зробити з ранніх маркетингових матеріалів за проектом Dreamcatcher (та й назва промовиста – ловець мрій. _{російською тут була гра слів, українською в цьому немає потреб то ж} …. ЛОВЕЦЬ МРІЙ, загалом )

Рис. 4. Я чому такий злий? Бо мені велосипед не оптимизував Dreamcatcher

По-швидкому зліпити не вийшло.. і досі частина гілок розвиваються паралельно, але процес іде! Принаймні, процес охмуріння мас. Тим паче що запущений він був дуже активно. Подивившись на те, як розвернувся автодеск, усі підключилися до перегонів. На жаль, не стільки до перегонів технологій, скільки до перегонів маркетингу. І тому основні результати, які ми бачимо, вони не в технічній площині, а в емоційній:

•  Купа нових термінів. Якщо точніше – умовно нових, бо деяким “новим” уже років по 40, просто їх уже років 35 не використовували. Ці терміни використовують, щоб приховати суть, щоб не вляпатися в патент чи торгову марку, щоб показати відмінність від інших. І навіть якщо відмінність не на твою користь – зробити підміну понять і викрутити все.
•  купа обіцянок
•  купа пересмикувань і підмін понять
•  купа взаємних підколів і звинувачень

і все це в красивій маркетинговій обгортці з тоннами ванілі, кориці, глазурі та шоколаду.

Це зараз стосується не тільки Autodesk, а взагалі всіх. І навіть ті компанії, які успішно 40 років надають подібні інструменти своїм користувачам (до того ж нерідко більш просунуті, ніж у конкурентів)… і які спочатку поставилися до цього з таким собі “царським спокоєм” (ну типу “нам то що – їм то до нас далеко!”)… через певний час почали стурбовано брати участь у цьому параді “марнославства” та атракціонах небаченої…. (епітети підставте самі) бо почали програвати гонку мильних бульбашок.

Бо поки вони грали в шахи… виявилося, що їхніх клієнтів взувають на одноруких бандитах.

За великим рахунком, зі сторони вся ситуація виглядає сценкою рівно за Ільфом і Петровим, де Васюки перетворюються…

Усі ми пам’ятаємо 12 стільців, тому в декого може скластися враження, що в якийсь момент усе виправиться.

Ну частково так воно і буде, але є проблема, що суддями на цьому турнірі є люди, які ще менше розбираються в шахах, ніж Великий Комбінатор (ВК). Тому замість “маестро Вам мат”, гравців можуть зняти з поля за неспортивну поведінку. Або, наприклад, у якийсь момент професійний шаховий гравець може отримати дуже привабливу пропозицію від ВК і вже він буде доводити, що дебют відбувся. І навіть, якщо розуму буде огидно слухати про всі ці перейменування…. Годувальнику не заперечують.

Ще раз. Вищеописані абзаци стосуються не однієї компанії, чиє ім’я винесено в заголовок. Це стосується майже всіх презентацій, реклам і вебінарів останнього часу від більшості компаній.

Заслуга Autodesk (і це не сарказм, це я реально вважаю важливою заслугою) в тому, що вона, як це частов неї буває, завдяки агресивному (і це не образа, а це технічне визначення, яке нерідко сприймають навіть як комплімент) маркетингу змогла вдихнути життя в досить важливий напрямок обчислювальної механіки. Причому так вдихнути, що заметушилися всі. І так, хоч основна боротьба йде на “килимі” маркетингу, технологіям, все ж, теж перепадають ресурси для розвитку.

Можна взяти маркетингові заяви будь-якої компанії порівняти її з дійсністю і перепаде всім (в сенсі проблеми невідповідності будуть у всіх). Мій “наїзд” на Autodesk не пов’язаний ані з образою, ані зі спробою підчепити. А саме з тим, що в галузі генеративного дизайну (та інших пов’язаних термінів) вона здобула впевнену (з моєї точки зору) перемогу за очками в маркетинговому забігу. Щонайменше за рахунок того, що раніше за інших зорієнтувалася назвати це красиво і без чітко окреслених (часом) кордонів і визначень. Тож беремо лідера, беремо заяви і даємо ОСОБИСТІ коментарі.

Не завжди таке вдається у Autodesk (мова про продавлювання термінів і відкриття нових ринків), свого часу вона не любила термін PLM, який дуже любили її конкуренти. Не любила, чеерз те що вона не могла повноцінно відповідати на їхньому полі. Тому вона вигадувала купу своїх “полей”, але вичавити перемогу з них не виходило: аж надто гарно і єдиним фронтом виступали “колеги-конкуренти”, аж надто багато їм було чого відповісти на будь який рух Автодеск. У результаті, компанія Autodesk зробила низку ключових покупок, які дали змогу формально закрити проломи, і в той же момент полюбила термін PLM як рідний. Але тепер уже почала свій тиск на конкурентів за рахунок істотно ширшого списку ПЗ.

Втім, тут (на полі PLM) все усталилося, і війна поки припинилася… багато в чому за рахунок Autodesk Fusion 360 і Generative Design… Бо війна перейшла на інші фронти.

Якщо Ви ще читаєте – знайте, ось ми і дісталися до пункту: що не так із Generative Design від Autodesk… 😉

Деякі цитати з вебінарів/реклам тощо. З подальшими коментарями:

Універсальна відповідь на недостатню кількість часу і недостатній рівень кваліфікації – автоматизація. Усе, на що нам бракує часу, щоб робити вручну, або бракує знань чи досвіду, – усе це потрібно робити автоматично, тобто це єдине рішення!

Отже Genreative Design – це той спосіб, механізм, який дає змогу Вам, коли Ви відчуваєте гостру нестачу часу, та гостру нестачу кваліфікації інженера, зробити деталь оптимальної форми, без необхідності вигадувати її самостійно, і ця деталь, при цьому, буде інноваційною.

Вона, наприклад, матиме інноваційно низьку вагу з жорстко заданими Вами параметрами міцності.

Насамперед він простий, він не вимагає тієї самої високої кваліфікації користувача для того, щоб з ним працювати. Він легко освоюється, легко працює. Він не вимагає якоїсь високої початкової кваліфікації від Вашого інженера.

• – Де навчатися ГД, чи потрібно йому навчатися?
• – Ні, дивіться. Мій дуже улюблений викладач Скорняков Сергій Миколайович завжди говорив так: “комп’ютери стають дедалі розумнішими, а користувачі дедалі тупішими, з кожним роком”. Тому повірте, навчатися нічому не треба, просто завантажуєте Ф’южн 360, реєструєтесь і у вас 30 днів на те, щоб попрацювати.

Я взяв тільки два вебінари, але це лише тому, що мені “тупо ліньки”. За потреби аналогічні фрази я витягну з решти.

З огляду на те, що вище наведені маркетингові фрази, які все ж таки мають бути відносно толерантними й гарними, я їх перефразую, щоб вони більше відповідали тому сенсу, який намагаються вбити в голови користувачів:

ГДА – інструмент, з яким навіть дебіл, який ні в чому не розуміє і не збирається, зможе піднятися і зрубати бабала на хайпі інноваційності.

Звучить більш грубо, різко і образливо, ніж у оригінали, але якщо уважно прочитати, то стане зрозуміло що за змістом фрази не сильно-то і відрізняються.

До речі, заради справедливості, слід сказати, що після таких фраз, набагато пізніше все-таки починають тишком-нишком пояснювати, що:

• дебілові просто нізвідки буде взяти навантаження (а це треба для ГД),
• поведінка конструкції може бути різною – що теж треба враховувати,
• та інша інша.

Тобто все-таки людина має бути не дебілом, а фахівцем. До того ж ,якщо замислитися про все, що насправді виявляється треба знати і врахувати (щоправда нерідко це доводиться вже витягати з міжрядка), то фахівцем треба бути дуже серйозним, а нефахівцю до цього інструменту краще не підходити.

І ось тут ми нарешті можемо сформулювати першу проблему GD від Autodesk:

Скрізь з усіх роликів, з усіх реклам, з усіх публікацій, з усіх доповідей, віщають про те, що ГДА – це велика кнопка, яка вирішує всі проблеми для всіх користувачів і задач без винятків, і працює це без огляду на розумові здібності, знаня, уміня, навички і розуміння суті задачі.. Все це зазвичай повідомляють у перші хвилини і повторюють весь ролік. А якщо ролик короткий, то більше нічого й не повідомляють.

І це відверта…. Ну нехай не брехня, але гіпербола. Усі пояснення, які це твердження (про велику червону кнопку) спростовують, запихають подалі і подають у такому соусі, що навіть непоганий фахівець не завжди зрозуміє, що це було спростування і дива не існує.

Чому все таки у вебінарах та інших матеріалах ця інфа хоч і в такому урізаному скомканому вигляді але залишається? Її б із радістю викинули, бо вона заважає продажам, але тоді після продажів користувач прийде з гнівними одповідями…., а тут йому скажуть, що “уважнішим треба було бути, але ви не хвилюйтеся, щойно ви розв’яжете цю МАААААААленьку проблему, все одразу стане супер”, “в іншому ж то все працює, як обіцяли”? І людина йде… і начебто – на….обманули, а начебто – і сам дурень.. Отже почнеш писати гнівні пости, десь в інеті, а тобі стільки розумники навалять, про те, що ти не у своє поліз……. Загалом: “гаразд, підемо шукати” (с)….

Окей, давайте формулювати другу проблему.

Треба спроектувати деталь. Зеленим виділено області, які мають жорстко задану форму, яку не можна змінювати, червоне – зони перешкод, куди не можна заходити, задаємо навантаження, закріплення, матеріал, технологію виготовлення й отримуємо величезну кількість різних варіантів

Рис 10. Як виглядає робота з ГДА

Тут вимальовується відразу кілька проблем.

1. Виявляється, ми не можемо згенерувати відразу весь виріб. Ми можемо тільки одну деталь, при цьому треба чітко знати все, що її оточує, посадочні місця, тощо. А якщо треба весь виріб, то доведеться довго і клопітно “дерибіанити” це все на шматки, визначати ті самі навантаження (питання яким чином визначати покищо залишимо) та інша інша.
2. А шо робити, якщо (згідно до звичайного проєктного життя) – все це 33 рази зміниться? І посадочні місця, і габарити, і що заважає, і навантаження… Це що, весь процес ГД заново? Але ж під час цього нам треба вибрати з купи варіантів потрібні? та багато чого іншого.
3. Про необхідність додаткової тривалої перевірки результатів генерації я вже говорив у минулому тексті, тож тут просто нагадаю, що все це не швидко, і треба знову ж таки розуміти, хто це буде робити і яким чином (особливо якщо користувач “великої кнопки”. ГДА на цьому не розумієтья)

Ще однією проблемою є те, що нерідко деталі є такими, що впливають одне на одного… і, як на мене, ГД треба робити в контексті розрахунку збірки з урахуванням тих матеріалів, що є в збірці, та їхніх механічних характеристик. А тут ми можемо промоделювати шматок конструкції, але він буде завжди з того ж матеріалу, з якого ми генеруємо і нашу деталь… що не завжди комільфо.

Про “контакти” і “мультифізику” я промовчу (поки що) і перейду до ще одного твердження: “величезна безліч варіантів“

У різних матеріалах (презентаціях, рекламах, вебінарах) цифра варіантів конструкції, які ми отримаємо в результаті, озвучується по-різному. У парочці (не автодесковських і тільки в одній автодесковій) я знайшов опис кількості варіантів, яку ми отримаємо, і залежність цієї цифри від налаштувань завдання на генерацію. У всіх інших (що бачив на момент написання публікації) ідеться про щось на кшталт: “величезна кількість”, “нескінченна кількість”, безліч тощо. При цьому зазвичай ці фрази супроводжуються картинкою, на якій показують, наскільки величезним буде число варіантів. Щоб у нас у мозку склалося враження нескінченності цих варіантів. Це вкрай важливий момент для розуміння, але ми до нього повернемося пізніше.

Однак це (нескінченність варіантів) не так. Є чітка пряма залежність. По суті, програма генерує ОДИН варіант на кожну комбінацію налаштувань. Але оскільки налаштувань у нас кілька, то загальна кількість модельного “шлаку” виходить досить великою (N x M x O ….) Але, по суті, ще раз, – для кожного варіанта налаштувань – варіант “генерації” один. І це важливо.

І ось тепер можна перейти до визначення ГД (від Autodesk та її адептів). Цитуємо 

Три типи варіантів оптимізації: 

• Оптимізація внутрішньої структури. Ми не міняємо форму нашої деталі, ми міняємо її наповнення, тобто монолітні ділянки замінюємо якоюсь полегшеною оптимізованою структурою
• Оптимізація топології, на ілюстрації добре видно, що зпочатку деталь була надлишкового розміру, потім ми вказуємо, які зони міняти не можна, задаємо навантаження і отримуємо автоматичне відсікання тих зон нашої деталі, які не беруть участь у підтримці її міцності, тобто оптимізація наявної початкової початкової топології, і комп’ютер пропонує один єдиний варіант. Це найпоширеніша на ринку пропозиція, навіть деякі виробники ПЗ видають це (топологічну оптимізацію) за Genreative Design, хоча за фактом це зовсім не він, а оптимізація топології
• І третій це той самий – генерація топології Genreative Design, генеративний дизайн, генеративне проєктування, генеративне моделювання… його називають по-різному – але суть одна. Він відрізняється від оптимізації топології тим, що початкова форма – не потрібна. Її (початкову форму) можна задати бажану вами, але вона не обов’язкова. І друга головна відмінність, що форма Вашої деталі, по-перше, вигадується з нуля комп’ютером, по-друге, варіантів цієї форми ви отримуєте величезну кількість, і по-третє, ці варіанти можуть автоматично враховувати ту технологію, за якою ви збираєтеся виготовляти дану деталь (для адитивки – одна форма, для трьохосьового фрезерування – форма буде іншою, якщо 2.5 фрезерування – форма буде третьою).

Всі можливі варианти оптимізації за версією Autodesk (їх насправді дещо більше, якщо це питання цікавить – пишіть в коментарях я відновлю свою відео\доповідь де це розповідалося). А також можна подивитися на рис.8 у попередній публикації.

Абсолютно скрізь (серед тих матеріалів від Autodesk, що бачив я, а я їх бачив чимало), особливо порівнюючи з “конкурентними” рішеннями, Autodesk наполегливо каже, що ГД (генеративний дизайн) це не ТО (топологічна оптимізація). Це зовсім різні речі! При цьому наводиться купа різних аргументів, від дуже дивних до цілком логічних.

Ось з усією доступною мені твердістю й аксіоматичністю (як і Autodesk) заявляю, що основним алгоритмом ГД є топологічна оптимізація. Так там є деякі добавки “для смаку”. АЛЕ ГД це ТО. І це ключова проблема GD Autodesk.

Візуально все начебто правильно – в плані того, що ГДА це не ТО. Усе схоже на ділі.

Можливо, так воно і було спочатку і, можливо, так воно і буде потім (в тому плані, що спочатку в основі ГДА лежало не ТО, і потім коли не будь до цього повернуться)….

Але зараз інструментарій під назвою Generative Design від Autodesk це просто набір топологічних оптимізацій. Проте, якщо подивитися на всі наявні визначення ГД і ТО, то можна знайти статті та варіанти визначень, якими можна довести, що ГДА це не ТО. Але я не дарма спочатку говорив про підтасовування та інші варіанти брудної гри.

Наприклад, термін CAD, деякі виробники софта для 2Д креслень розшифровують як “Computer-aided Drafting” (“комп’ютеризація” креслення) і такий термін дійсно існує. І вони можуть його використовувати, але рівно до того моменту, коли не починають згадувати себе серед не аналогічних продуктів для креслень, а більш повноцінних CAD (типу Autodesk Inventor, Autodesk Fusion 360, Dassault Systemes Catia, DS SolidWorks, PTC Creo, Siemens NX, Siemens Solid Edge, та багатьох інших).

Якщо Ви не зовсім зрозуміли аналогію, то навіть не знаю, що сказати. Ну це як акумуляторну викрутку порівнювати з перфоратором. Знаю, що викрутка від Bosh або Makita може коштувати дорожче за інший “ноунейм” перфоратор. Але все ж таки це різні продукти. І якщо порівняння якогось крутого ударного дриля або навіть шурупокруту з ноунейм перфоратором – може бути більш ніж виправдане… і шурупокрут навіть може здобути перемогу за всіма параметрами. Але все ж за класифікатором це різні продукти. А вже дешевий ноунейм шуруповерт з фірмовим перфоратором – зовсім речі, що не можна порівнювати.

Так ось, Автодеск (переважно вустами своїх адептів та євангелістів) каже: у всіх шуруповерти і дрилі, лише у мене ПЕРФОРАТОР. А на ділі виявляється, що в неї такий самий шуруповерт, як і в інших, простоїх декілька і вони в руках одразу десятка “таджиків”. (вибачте за нетолеранті штампи)

Зауважу, що все сказане – це моя особиста думка, і може не збігатися ні з чиєю іншою. Тим більше з думкою компанії Autodesk або її партнерів. Ба більше, підозрюю, що їм вона дуже не сподобається і мені доведеться аргументовано доводити мої ствердження, щоб не нарватися. Хоча хто захоче образитися – образиться, тож…

Але, щоб не бути зовсім голослівним, є доповідь на 3DToday Conf (_{посилання не дам, але коли відновлю – то додам}), в якій більш детально розглядаю це питання. Компанія Autodesk, разом зі своїми адептами стверджує, що в результаті виходять оптимальні варіанти. Деякі навіть використовують фрази “найоптимальніші” або “найбільш оптимальні”, але з огляду на те, що це еквівалент масло-масляне, ми зупинимося на просто “оптимальному”. Оптимальний, відповідно до визначення, – означає найкращий з усіх, тобто він єдиний. Як може бути два десятки оптимальних (тобто най-най-най-найкращих з усіх) варіантів – мені зрозуміти складно. Слід сказати, що результати роботи ГДА – точно є результатами оптимізації. Що стосується терміна саме “оптимальний”, то кожен окремий результат можна було б назвати оптимальним розв’язанням конкретного завдання (якби він був оптимальним). У зв’язку з тим, що в нас розв’язуються різні завдання, ми за підсумком отримуємо кілька таких рішень. Але в глобальному плані вони оптимальними не є, це локальні оптимуми. Здавалося б, яка різниця? Ну, уявіть, що Ви замовляєте в авіакомпанії політ до Парижа, столиці Франції, а Вас доставляють в одне із сотні містечок і сіл із такою самою назвою, але в інших країнах. Але ж населених пунктів вистачає і в одній країні.

Ну гаразд, фіг з ними, з селами. Отже, у нас є результат рішення оптимізації. Тобто з точки зору ГД Автодеска, для заданих умов цей варіант – найкращий. І таки знаєте, що нам нерідко пропонують? Внести зміни в отриману геометрію. Як людина, яка серйозно займається математикою, механікою та їхнім сплавом – обчислювальною механікою, я скажу, що результати нормально проведеної оптимізації – вкрай чутливі до будь-яких змін. І найменші зміни в більшості випадків призводять до того, що результати різко погіршуються аж до повної втрати працездатності (про це пізніше).

 А ми тут вносимо зміни, прибираємо шматки конструкції і всеодно все продовжує працювати. Скажу більше – над конструкцією, яка була описана в попередній серії, я теж знущався, і змінюючи її в досить широких межах отримував працездатну конструкцію. Причому змінював у значно ширших межах, ніж показано у вебінарі Поінта.

З одного боку це чудово. Але з іншого, це йде в розріз із тим, що стверджує сама компанія. Адже за її словами ми отримали варіанти:

•  які вже неможливо зробити більш легкими,
• які не можна змінювати…

А виявляється, що можно!

Ба більше, на базі цієї конструкції з “мінімальною вагою”, шляхом варіювання заповнення (а до того ми вважали конструкцію суцільнозаповненою) можна отримати ще більш полегшений варіант…. Тобто варіант, який важитиме значно менше.

робимо конструкцію з МІНІМАЛЬНОЮ масою ще більш лекогою “БЕЗ” .. «без шкоди та збитків»

Мені одному здається, що тут є певна відсутність логіки? Приблизно як у тезі про всемогутнього Бога, і стандартне запитання про те “чи зможе такий Бог створити камінь, який сам не зможе підняти”. Якщо ми зробили конструкцію, яка є максимально легкою, то ми не можемо її полегшити ще рази в три без зниження характеристик. А якщо можемо, то хто сказав, і як повірити в те, що вона була максимально легкою…. Ну і так далі.

Як уже писав, якщо судити зі свого досвіду “ігор” з геометрією з минулої статті, то в мене виходило вносити доволі серйозні зміни в модель після ГДА, які, з одного боку, призводили до додаткового зменшення маси, а з іншого – не призводили до проблем із міцністю/жорсткістю.

 Які з цього можна зробити висновки?

1. Ну по-перше, загалом можна (як на мене) стверджувати, що ГДА дає змогу зменшити масу розроблюваної конструкції. Але:
   • a. Тут є нюанси, пов’язані з необхідністю порівняння з чимось. Тобто еталоном – тобто вже спроектованою до цього конструкцією (але, наприклад, класичним способом).
   • b. Це можна стверджувати тільки за умови використання того самого матеріалу, що і в еталонній конструкції. Через те що інакше порівняння некоректне (якщо ця теза не зрозуміла – пишіть, я дам розгорнуті пояснення)
2. По-друге, в описах ГДА нашою мовою можна (загалом) говорити про можливість зменшення маси, але не можна казати, що підсумок має мінімальну масу, що в нас процес мінімізації маси тощо. Це гарна калька з англійської, але в цьому випадку вона недоречна, бо ці слова можна використовувати тільки тоді, коли вагу конструкції зменшити не можна подальшими виправленнями, без погіршення конструкції (на жаль, це чіткі математичні терміни, тому тільки так).
3. Також, на жаль, не можна говорити, що конструкція оптимальна, оптимізована тощо. Чому? Тому що, хоч у побуті фраза “оптимізовано” є аналогом слова “покращено” (іноді навіть “ну, чет змінили, будемо говорити, що стало краще”) це також є точними технічними термінами, які в такому випадку ми порушуємо

Чому так складно з цією оптимізацією? Відповім двома картинками:

В ідеалі оптимізація це про пошук глобального максимуму. Але в житті це завдання ускладнюється тим, що в нас просто дофігіща різних локальних максимумів (див рис.15). (Це раз). Шлях до вершини найкраще описує така картинка (це два):

Багатьом здається, що під час оптимізації ми вирішуємо задачу згідно з правою картинкою. На ділі ж дійсність більше схожа на ліву. Але не повністю, через те що в реальності: карти в нас немає і бредемо ми в тумані (це три).

Ну і ще одна проблема, яка нерідко виходить у результаті оптимізації:

1.  результат оптимізації заточений під ті умови, для яких він формувався, і для всіх інших він не просто гірший, він може бути зовсім ніяким (рис. 17)
2.  будь-яка зміна, навіть невелика, вхідних параметрів – і ми отримуємо різке падіння ефективності (“нахомутали” з якістю виробництва зовсім трохи, в межах класичних допусків, – а отримали непрацездатну конструкцію). (рис.18)

Незважаючи на те, що оптимальні (або оптимізовані рішення) є доволі вузькоспеціалізованими, усілякі дослідники та наукові люди прагнуть досягти саме їх, бо результати таких оптимізацій у рази перевершують варіанти отримані іншим чином.

Проте… ті, хто має відношення не до “чистої науки”, відірваної від практики, виробництва, експлуатації та реальності, нерідко, крім оптимізації, проводять оцінку чутливості отриманих рішень до зміни вхідних параметрів (які можуть йти від експлуатації, виробництва тощо) і часто обирають не найкращі з найкращих рішення (типу вершини №2), а рішення, які, можливо, і не дають переваги в рази, але..:

1.  краще ніж прописано в ТЗ
2. стійкі, до будь яких змін

Тобто щось на кшталт вершини №1 (хоча в цьому випадку більше підходить слово “плато”). Так, підсумкова конструкція не є оптимальною з точки зору голої теорії (хоча вона і краща за багато інших), але вона є раціональною. Через те що навіть якщо хтось десь щось про…. факапить – проблем не буде.

на рис 18. по соі 0Х – зміни вхідних параметрів. По осі 0У – результат. ТЗ 0У=5

І у зв’язку з цим, можу сказати, що загалом отримані за допомогою GD від Autodesk, є не стільки оптимальними, скільки раціональними. Через те що вони зазвичай допускають і “пробачають” не тільки дрібні зміни в конструкції, але іноді й досить суттєві (див. вище). Водночас нагадаю, що не всі варіанти, які видає GD Autodesk, я можу вважати робочими (див. попередню публікацію). Тож результат “проектування що породжує” від Автодеск має якось такий вигляд (умовно):

Де 1 – конструкції, які в тому вигляді, в якому їх створив ГДА, не є адекватними і потребують серйозного доопрацювання

2 – раціональні конструкції, які загалом можна використовувати, і вони не надто бояться змін, і вони в середньому навіть дещо кращі (може більш легкі, може, більш жорсткі, може, більш міцні, може, навіть, одночасно) за ті, що середньостатистичний компетентний інженер/конструктор/проєктувальник видасть класичним шляхом

3 – конструкції, які набагато кращі за класичні, частину з них можна змінювати, частину небажано, бо почнуться проблеми (що правіше за віссю, то більш кращою є конструкція сама собою, але тим більш є чутливою вона до змін).

Положення горба (тобто максимальна кількість конструкцій схожого рівня працездатності, яких найбільше видасть GDA) якраз і залежить від адекватності користувача. І що менш розуміння або адекватності є у користувача, то ближче до червоної зони буде горб. І якщо людина нічого не розуміє взагалі, то вся ця діаграма може повністю влізти в червону зону. У яких випадках це можливо?

1. Усі навантаження взяті “з довідника Стеля”, і як казав ведучий “Поле чудес”: “Грав, але не вгадав жодної літери!”
2. Знайшов звідки взяти навантаження (хтось підказав, нагуглив в інеті схожий випадок, сам прикинув), але врахував лише малу частину варіантів. Як підсумок отримав конструкцію, яка начебто працює, але “чомусь іноді ламається”. З його точки зору вона працює (ну ламається іноді, але працює ж), з точки зору “ТЗ”, умов експлуатації, досвідченого CAE спеціалісту, досвідченого конструктору – конструкція не є робочою, через те що не забезпечує працездатність у всьому діапазоні експлуатації. У кращому разі це можна назвати обмежено придатною.
3. Усе знайшов (у плані навантажень), але неправильно оцінив необхідний коефіцієнт запасу, через те що не врахував, яким чином працює конструкція і через що саме (через які причини) конструкція “ламається”
4. Спробував запхати конструкцію, для якої цей інструмент не є застосовним взагалі (а таке теж може бути)
5. Не врахував, що деталі взаємодіють одна з одною і це механізм, який треба розглядати спільно, а не робити “детальки” окремо
6. Взяв геометрію, яка була розроблена для одного матеріалу, і “трошки поміняв” матеріал. До того ж вибір міцнішого матеріалу теж може вкластися в цю схему (наприклад, під час заміни алюмінію на сталь змінюється не тільки міцність, а й жорсткість та щільність, що в сумі може призвести до зовсім не тих результатів)
7. Не врахував викревлення параметрів виробу, через зміни що йдуть від технології виробництва (наприклад 3д друк):
   • наприклад, замість однорідного і доволі міцного абс пластику, для якого воно було спроєктоване, отримав неоднорідний матеріал, який, навіть якщо буде рівномірно міцним, буде “грати” (тобто поводититись під навантаженнями) зовсім не так, як початковий абс… А з урахуванням різної міцності уздовж шарів і впоперек – так і тим більше.
   • або, зробив усе правильно (начебто). Роздрукував форму, отриману для сталі, зробив майстермодель для лиття, відлив сталь… Але в процесі відливання деталі за формою отримав дефекти у відповідальних місцях (бо не перевірив, як деталь буде відливатися), і як підсумок – поломку.

Загалом, як бачите, варіантів, через які можна отримати повний брак, досить багато. Причому насправді список не повний і кожен пункт можна розгорнути ще на купу підпунктів.

Зараз буде фраза, дуже схожа на ті, на які я лаявся, але думаю, з урахуванням раніше написаного, її контекст буде зрозумілий. Отже:

Чим більше оптимізована модель (чим її зробили легшою в налаштуваннях, або додали додаткове полегшення за рахунок того, що деталь роблять порожнистою із заповненням (хоч постійним, хоч змінним)), тим складніше забезпечити гарантовану працездатність деталі в результаті. Загалом, чим більше хочете – тим більше треба розуміти, щоб горб перебував у зеленій зоні, а не в червоній. Втім, не тільки горб, а й усі результати. Слово “Горб” тут іде у зв’язку з тим, що за підсумками роботи GD від Autodesk ми отримуємо не один варіант, а комплект (ну або як заявляє сам Autodesk – величезна кількість), а їхню сукупність описуємо кривою, як показано на рисунку.

Загалом, тут я знову скотився до того, що грамотність користувача – наріжний камінь, що впливає на працездатність GDA. Але зробив це дещо з іншого боку. І щоб повністю закрити це питання, я поставлю ще одне: а яка повинна бути підсумкова кваліфікація у користувача, що потім результат роботи GDA буде виробляти, в металі, пластику, дереві, за допомогою 3Д друку, лиття, ЧПК….. Йому теж можна бути [дебілом] не фахівцем і вистачить однієї кнопки? Чи це ті проблеми, які “шерифа” (тобто [дебіла] не фахівця, що “спроєктував” все однією кнопкою з використанням GDA) “не повинні хвилювати”?

Публікація вийшла дуже об’ємною, із купою повторень (хоча це не зовсім моя провина, бо це йде від розшифровки маркетингових фраз), і тому, обмежимося ще буквально “парою” “маленьких” проблем.

Дуже важливим, якщо не сказати більше, плюсом є те, що на виході ми отримуємо поверхневу модель, яка придатна для оброблення в будь-яких наступних програмних продуктах… Ми отримуємо точну поверхневу модель, яка, на відміну від фасетної, дає нам величезну свободу в подальшому обробленні.

Конкретно в цьому вебінарі не було розвитку цієї фрази. Але в багатьох відео йдеться про те, що в результаті роботи ТО (у будь-яких інших програмах або в модулі ТО у ф’южі) ми отримуємо тільки фасетну модель, з якою нічого не можна зробити, а тут завдяки ГДА завжди отримуємо поверхневу модель у Т-сплайнах, яку ще й можна редагувати.

Що тут можна сказати? По-перше, у багатьох конкурентів є функціонал, який фасетну модель після ТО автоматом або напівавтоматом перетворює на “нормальну геометричну модель”.

По-друге, в самому вебінарі наводиться ось така картинка:

І в мене величезна кількість запитань до того, що і як тут отримано, бо правий “стартрек” місцями так сильно відрізняється від лівої моделі, що особисто я, маю великі сумніви, що його можна було отримано за допомогою GDA безпосередньо з лівої. Але для більш точних тверджень потрібно мати обидві моделі для аналізу. Але ось права модель вона якось занадто дивно виглядає. Таке враження, що її зліпили з двох – тсплайнової (після ГДА) і фасетної. До того ж ліпили настільки нашвидкуруч, що навіть елементарних “косяків” не виправили, які можна було б у “5 хвилин” прибрати.

А по-третє, я досить багато знущався з ГДА, і щонайменше 80% згенерованих моделей, які я намагався отримати в твердотільнику, мене посилали лісом і відкривалися ТІЛЬКИ у фасетованому варіанті.

Ну а по-четверте, фасетна модель вже давно не є такою вже великою проблемою. Її можна і багатьом кадам підсунути (зокрема й ф’южу), і в деякі САЕ завантажити для розрахунку, і відредагувати (зокрема вільні форми), і перетворити сторонніми інструментами на поверхні. Та навіть фьюж загалом це може (не завжди, але найімовірніше якраз, щоб не відбирати хліб у компанії)

Тож твердження про те, що тут завжди нормальна геометрія, а не фасети, тоді як у інших тільки фасети і без варіантів – це теж різка заява, яка не повністю відповідає істині. Причому “не повністю” – це м’яко сказано. І це теж є проблемою GDA.

Наступна “проблема” це цінова політика і запуск тільки в хмарі. З одного боку хмара – це класно, через те що задачі не “їдять” власні ресурси користувача, а їх, зазвичай, не дуже багато (особливо у користувачів Fusion 360). Але я досить довго експериментував і запускав навіть одні й ті самі задачі повторно і можу сказати, що час генерації дуже сильно залежить від чогось (ось тільки не зрозуміло від чого) І для однієї тієї ж задачі може займати від 40 хвилин до більш ніж 2х діб.

Насправді зрозуміло, що це залежить від завантаження хмари… але? Цілком можливо, що це пов’язано з моїм типом акаунта (освітній). Для мене такі розрахунки безкоштовні (за що величезна подяка компанії Autodesk), а для інших – платні, і цілком можливо, що мої задачі просто ставлять у кінець черги від клієнтів, що заплатили, що, залежно від довжини черги, і призводить до такого розкиду тривалості. Саме тому, я не кажу, що розкид часу – проблема. А ось те, що за запуск завдання, перезапуск і експорт моделі доводиться платити – багатьох не влаштовує.

_{поточні правила використання хмари для GDA та певні алгоритми трохи змінилися з часів написання тексту, то ж якщо в Вас є потреба – то вже ваше завдання дізнатися яким чином це виглядає зараз.}

Ціни цілком демократичні (25 за запуск, 100 за експорт), але тільки в тому варіанті, коли ти запускаєш такий процес один раз і експортуєш одну-дві моделі для подальшого використання. Але що робити, коли ми намагаємося вбудувати GDA в процес проєктування? І нам треба постійно оновлювати і геометрію “посадкових” місць, і “заборонену” зону, і навантаження. І експортувати хочеться не один варіант, а кілька, щоб детально розглянути, чим вони відрізняються, детально їх перевірити (тому що, як ми вже писали, не факт що згенерована модель пройде всі додаткові перевірки). І ось тут вартість використання починає зростати в геометричній прогресії, навіть якщо робити ГД не кожну ітерацію, і намагатися ретельно обирати моделі (що знову ж таки вимагає загальноінженерної кваліфікації та розуміння принципів роботи ГД).

А якщо врахувати, що копіювання свого ж проєкту в інший, будь-які зміни у похідній моделі, які навіть не зачіпають нашої “генерації”, створення додаткових комплектів зусиль, або навіть просто додавання ще одного типу виробництва та інш…

Усе це, та багато іншого, скидає наші “успіхи” і пропонує запустити генерацію заново….

Відповідно використання такого інструменту, по суті виходить, можливим, тільки якщо у Вас або не дуже складна деталь (але навіщо тоді ГД?), або якщо вистачає фінансів на роботу ГДА.

Активне використання можливе тільки при необмеженому фінансуванні, або якщо кількість проєктів не залежить від ціни. Останнє можливо тільки якщо мати можливість запуску ГДА на своєму залізі (про що, до речі, багато хто просить компанію, але безуспішно).

_{поточні правила використання хмари для GDA та певні алгоритми трохи змінилися з часів написання тексту, то ж якщо в Вас є потреба – то вже ваше завдання дізнатися яким чином це виглядає зараз.}

Ось і виходить, що крім плюсів від цін і хмар – є і проблеми. І ось тут виходить, що інструменти конкурентів, що запускаються на Вашому “залізі” – можуть вийти дешевшими. Навіть не зважаючи на вартість ПЗ і вартість заліза. У крайньому разі, можна самостійно запустити деякі рішення в хмарі того ж Амазона…. І це, знову ж таки, може вийти істотно дешевше.

Є проблема в тому, що GDA ніяк не враховує безліч розрахункових чинників і це треба перевіряти окремо, до того ж із залученням зовнішніх для Fusion 360 і навіть Autodesk інструментів (але про це вже писали і говорили).

Є проблема в тому, що ГДА прив’язується до глобальної системи координат, але те, в якому положенні модель перебуває в збірці, не завжди пов’язано з виробничим процесом, і іноді треба “винаходити велосипед”, щоб запустити в “правильній орієнтації”. Тут також можна сказати, що іноді було б непогано погратися положенням деталі (для її подальшого виробництва) у просторі під час генерації – і це є більш логічним, ніж обирати 10 матеріалів “від пластику до сталі”.

Є проблема в тому, що для тих самих варіантів фрезерної оброблення обробки, ми не завжди отримуємо в ГДА ту геометрію, яку, потім, справді, можна виготовити зазначеним способом (навіть із перевстановленнями заготовки). А для варіантів 3д друку або лиття ніяк не враховується вплив технології, який може перекреслити взагалі все, що тут наваяли.

_{поточні правила використання хмари для GDA та певні алгоритми трохи змінилися з часів написання тексту, то ж якщо в Вас є потреба – то вже ваше завдання дізнатися яким чином це виглядає зараз.}

Але це все дрібниці порівняно з тим, що в ГДА немає жодних можливостей для просунутих користувачів, які цілком розуміють, чого хочуть, і які не бояться, що кількість кнопок буде більшою за 1. Немає можливості нормального контролю процесу, немає можливості впливати на процес (окрім як на самому його початку). І як на мене це одна з головних проблем. Проблема в тому, що через те що автодеск “загострила” інструмент під недосвідченого користувача (якого головне – не злякати складністю), компанія не змогла зробити продукт, який ДІЙСНО можуть використовувати ті самі недосвідчені користувачі (без шкоди для процесу), але при цьому зрівняла до них (до недосвідчених) і досвідчених користувачів.

Я розумію, що терміни “недосвідчений” – “досвідчений” – це дуже широке поле для софістики і демагогії, і в різних відео даються різні визначення, які зачіпають дуже широкий спектр можливих варіантів. Але, судячи з того, що від користувача приховали абсолютно все, що реально впливає на результат і залишили тільки можливість наочного вибору результату…. І тут у виборі накрутили добре – купа “інструментів”, купа “графіків”, купа сортувань, купа додаткових даних на кшталт тієї ж ціни на виробництво (які хоч і мають “референс”, але більше схожі на те, що прописані великим рандомом). Але це скоріше гомеопатія, ніж ліки, і покликане скоріше для того, щоб створити ефект плацебо в недосвідченого користувача, переконавши його в тому, що все під контролем, аніж справді тримати під контролем (нагадаю, що все сказане – особиста думка, але якщо треба, я думку розгорну й обґрунтую). Досить згадати, скільки налаштувань у професійних інструментів топологічної оптимізації, які створюють лише один варіант, порівняно з ГДА, який створює “легіон”, щоб зрозуміти, чому я смію так стверджувати.

Це призводить до безлічі цікавих варіантів, коли поряд з адекватними моделями з невеликою масою і запасом, близьким до необхідного, ідуть інші, в яких алгоритм не може далі зменшувати масу (хоча начебто є куди), а запас у десятки разів перевищує необхідний.

Це призводить до того, що є кілька класів конструкцій, у яких цей інструмент узагалі не застосуєш (не підхід, а інструмент), і багато чого іншого.

Крім цього є ще проблема з постійним довантаженням купи згенерованих даних з хмари при відкритті моделі, але порівняно з усім іншим це можна не вважати проблемою.

Як підсумок.

Можливо, підсумок буде дивним після написаного, але…

Я не проти інструменту Generative Design for Fusion 360 від Autodesk. Навіть не дивлячись на всі обмеження і мінуси, які я написав – це дуже потужний інструмент. Але його “могутність” і “користь” залежить насамперед від того, хто ним користується.

І треба чітко розуміти, що “маркетингові заяви” компанії (будь-якої) будуються практично за одним принципом:

• “наш мийний засіб (зубна паста, пральний порошок тощо) ефективніший у 5 разів, ніж продукти конкурентів”,
• “навіщо платити більше, якщо немає різниці”,
• “тільки наша соняшникова олія містить вітамін Е”. …

Але користуватися Ви будете не заявами маркетологів, а продуктом! А отже, непогано б розуміти, як він працює насправді, які є переваги, але і які обмеження.

P.S.

Кілька картинок нахабно поцуплено в цього товариша (за посиланням дуже цікаві огляди хто (із софтописців) кого, коли купував).

Картинки про оптимізацію стирено з хабра (стаття начебто не про те, але на ділі сенс для нас схожий)

Скріни і цитати взяті з вебінарів Поінту (на той момент вони були офіційним дистрибьютором Autodesk) та Імпрінти. Переглянув я їх набагато більше, просто якщо я буду з усіх вебінарів тирити “однакові” фрази, то одних цитат буде більше, ніж уся ця публікація. Тому я обмежився двома зазначеними.

Частину картинок (типу демотиватора про гори) стирили з інету, частина свої.

P.P.S.

Я не використовую GDA в комерційних цілях. Я його кручу виключно в дослідницьких.

P.P.P.S.

Як уже йшлося, замість нескінченної безлічі варіантів (яку малюють у нашому мозку завдяки маркетологам) ми маємо обмежену множину варіантів, у якій на кожну комбінацію матеріалу і типу виробництва ми маємо один варіант конструкції. Через що, як писалося вище, більша частина – просто сміття. А особисто мені було б набагато цікавіше побачити замість такої купи сміття, купу варіантів для однієї конкретної постановки (один матеріал, один спосіб виробництва). Особливо якби була можливість впливати на гілки розвитку. Ось тоді б претензій у мене було набагато менше 😉 бо тоді б це відповідало терміну Generative Design не тільки в маркетингових презентаціях

P.P.P.P.S.

Наступні публікації якщо будуть, то можуть бути:

1. про те, як працює топологічна оптимізація (те саме, що у відео, але з більш докладним описом)
2. про те чому все таки ГДА = ТО (купа прикладів) і приклади інших перерахованих раніше “помилок”
3. Про те, які завдання ПОКИ не можна вирішувати з використанням ГДА
4. Напрямок статті – за запитом спільноти.
5. “Афтар” харе писати – у тебе це виходить жахливо

На Ваш вибір