автопереклад на українську з мінімальними виправленнями, згодом, коли доповзу – виправлю.
Жив та був чудовий фахівець із комп’ютерних розрахунків на міцність. Звали його, ну покладемо Олександром. Втім, у такому разі більше підходить Шурік. Отже уявімо, що наш Олександр влаштувався до європейського підрозділу однієї великої авіаційної кампанії.

Через те що хлопець він тямущий, то одразу став на хороший рахунок. А треба сказати, що завдання розв’язувані підрозділом дуже різноманітністю не сяяли. Здебільшого вважали різні зубчасті передачі, благо їх у будь-якій машині, нехай навіть літальній до… багато загалом. Отже, виникло якось чергове завдання “на порахувати”. І щось у цьому завдання було трохи незвичайне, чи то конічку народу довелося вважати чи то косозубу циліндричку… загалом не має значення, але з таким народ раніше не стикався. Ну а якщо не стикалися, а є кульний фахівець у всіх сенсах життя, то чом би до нього не звернутися за консультацією? І осьо рано вранці, мало не на світанку, тобто, годині о 12, народ і прийшов до Шуріка з проханням перевірити результатики, а то щось якось стрьомкувато. Подивився наш Шурик на скінченно-елементну сіточку всієї зубчатки, порахував контактні пари, та й запитав: «А ‘по модулю’ які напруження у Вас вийшли?», а гицалі вузлів та елементів йому і у відповідь: «Дас іст Шо є модуль?». І головне дивляться на нього блискучими чистими очима не затьмареними розумом і знаннями … ну прямий як у студентів, що щойно здали іспит з “Деталей машин” на відмінно. Збентежило це нашого богатиря чИсельних методів і він вирішив зайти з іншого боку: “А як Ви зазвичай зубчатки рахуєте?”. Зраділи заморські товариші, що можуть відповісти з почуттям, з толком і розстановкою, і почали свою розповідь:
– Є у нас значиться диво програмка, написана в ті часи, коли комп’ютери були великими, а ваш Союз був непорушним, вона нам значно спрощує життя, бо видає за введеними вхідними даними, якими ж мають бути параметри геометрії коліс на виході. Ми, значить, їх будуємо, б’ємо на скінченно-елементну сіточку, задаємо контакти, розв’язуємо і дивимося, який ресурс у підсумку виходить. Ну і якщо ресурс не підходить – розумна шайтан-машина завдяки теорії оптимізації нам, значиться, видає за тиждень-другий (за два три-тижні (с) в поточній термінології) результат. Ну а якщо задачка заморочена, то ручками будуємо і рахуємо, вдаючи з себе таку саму машину.

-Бу-га-га… хотів було видати наш Мудрець, але стримавшись цього разу запитав гінців ще раз: Че прям усі ось так через М’ясорубку кінчених елементей і пускаєте?
– То є так… а ми що, щось не правильно робимо? Перелякано запитували Гицали. Ще б їм не злякатися, коли Магістр ордену Рахувальників Всієї України в їхній компетенції сумнівається!
– Та не – Все вірно, ги-ги-ги-ги, це я так Ваші “знання” перевіряю!
Гицали радісно осклабилися.
– То що, значиться… апокрифи не читаємо і про модулі не думаємо, ба більше, навіть не знаємо?
Вузлоносці віддано замотали головами, щоб підтвердити, що ні сном, ні духом, ні ділом, ні помислом не зрадять вони заповітам контактних завдань і не звернуться до спокус Герца жахливого.
-І часто Ви такою бр… бравим і інженероугодною справою займаєтеся? – Із сердечною добротою в голосі запитував Олександр.
– Та почитай весь час.
-Угу!
– І багато Ви на це витрачаєте?
– Ну від тижня до трьох місяців.
-Угу!!!
-Таки ясно! Усі в сад – Шурик думу думати буде!
Загалом випровадив наш Олександр доблесних заморських проектантів, а сам звернувся до своїх вірних помічників і порадника Яші (Yahoo, в новітній історії то був би ChaGPT), який все знаходить, та Гуглю який і без того склерозом не страждає. Запитав він у них для початку: а що рідні Ви знаєте про “Розрахунок зубчастих коліс за модулем”, а то “щось із пам’яттю моєю сталося” (с).

Як виявилося, знали вони багато, але не того. Довелося змінювати формулювання запитання і копатися в їхніх уривчастих відповідях. Загалом поводитися як істинний викладач садист, який шукає у відповідях студента хоч якийсь натяк на правильну відповідь, що дає змогу поставити йому держ. оцінку. Чи довго, чи коротко, чи коротко, але хвилин десь за п’ять зміг таки наш Славний Шура, знайти потрібні запитання. Бо сказано Гуглом: “Ісчіте та й обрящщітє. Може Ви шукали: …….”. А знайшовши потрібні питання знайшов Шурик і Знання, які забув колись як страшний сон. І знання це складалося суцільно з “алхімічних формул”. І всі формули “багатоповерхові”, табличні та всі, здебільшого, емпіричні….

Ну тобто загалом години на дві-три (с) кодингу.
Ну, сказано – зроблено!
У сенсі раз сказали, що тут роботи години на дві, значить як знайдемо дві години – так і накодимо. А тут ще й час обідній наблизився. Як то кажуть “Війна – війною, а обід за розкладом”. З почуттям глибоко виконаного обов’язку Олександр пішов на обід. Але від кількості відданих очей, що дивляться йому, тільки що не в душу, шматок не ліз у горло! Навіть компот, так улюблений усіма радянськими-пострадянськими людьми (в контексті тези про шуріка), не пішов.
Д
овелося йти кодити. Справа виявилася дійсно на кілька годин. Тобто коддингу хвилин на тридцять, і дебаггінгу ще на півтори години.
Результат вражав уяву.
Він видавав розрахунки за лічені секунди. І сказав Олександр: “Добре!..”, а потім подумав: якщо те, що буржуї роблять за місяць у програмах, які займають об’єм, вимірюваний у площах (у сенсі – у гектарах), то програмка, яка займала б вагу в об’ємі (килограмів 500), ну, в найкращому випадку, довжину (метри 2) (це якщо туди якусь картинку з не зовсім одягненою дівчиною засунути), і буде вважати за той час, що й на кнопку натиснути не встигнеш… загалом можуть виникнути питання. А вже те, що вона була написана за кілька годин і зовсім може збентежити роботодавців. Того й гляди катувати почнуть або як зробив… або, і невідомо що ще гірше, написати таких програм на всі випадки життя. Але! “це ж не наш метод”? Чи не так?
Звісно вірно! Загалом закриваємо кабінет, беремо пачку паперу і стаємо Пікассо від інженерії. У сенсі ліпимо абстракцію на окремо взятих листочках. Далі врубаємо кваку і гамаємо до повного почервоніння очей. Ну а далі за стандартною процедурою, не виходячи з образу ожилого мерця, затиснувши під пахвою пачку нетлінних творінь, йдемо до керівництва, затиснувши в зубах цигарку, бажано з підпаленим фільтром від себе. За п’ять хвилин до того, як піде додому Керівний склад, у прямому підпорядкуванні якого ми й перебуваємо, завалюємося до нього в кабінет, по дорозі розсипаючи творчість. Далі йде обробка підвиду Lochus Vulgaris з розмахуванням пожуватим цигаркою, купою геніальних схем, які може зрозуміти тільки такий самий геній та з іншими атрибутами жанру впарювання ведмежати за дорослу шиншилу. Як відомо з досвіду, начальство в його прагненнях додому краще довго не затримувати, тому протягом 10 хвилин наш герой робить представлення і остаточно добиває лаконічним: “У вас часто зустрічаються завдання розрахунку шестерень. Ви на них витрачаєте три місяці. Я подумав як це можна трохи прискорити. Мені на це потрібно тижні два-три“. Офанаревшее начальство природно погоджується надати Шурику три тижні оплаченої відпустки, хоча саме про це ще не здогадується.

P.S.Картинки нахабно стирені з інтернету

Одна відповідь до “Про бідного Шурика замовте слово. Частина 1”
[…] щоб остаточно і безповоротно збити всіх з пантелику, Наш Герой (ми його називаємо Шурік, якщо хто забув) заявляється […]