Отож, отримавши три тижні на створення вже написаної за “дві” години програми, щоб остаточно і безповоротно збити всіх з пантелику, Наш Герой (ми його називаємо Шурік, якщо хто забув) заявляється на роботу на пів години раніше, але з пакетиком, у якому, люди, з гарним взором і мінімально необхідною для роботи в інженерії фантазією, можуть вгадати вміст у вигляді ящику з баночним пивом.

Факт з’явлення Олександра на роботу завчасно настільки вибиває охорону з себе, що пиво вдається пронести без бою. На що власне і був розрахунок. Далі вішаємо на двері табличку з написом “ДУ НОТ ДИСТУРБ” та іншою народною творчістю загального сенсу: “НЕ ВЛІЗАЙ УБ’є”, “Обережно йде робота мозку”, “ПОСТОРОННІМ В, НА і ПО” та інші милі принади життя.

Усі написи виконуємо різними шрифтами натякаючи на багатомовність таблички.

Ну а далі починаємо творити: кілька годин у “кваку”, потім повисіти в інеті, потім іще в кваку,… фільм, знову ж таки, який-ніякий подивитися треба. Як підказує досвід “Ніякий фільм” найкраще йде, коли вже й сам від пива, цигарок і “гамання” (від англійського game) ніякий.

Головна складність для Шурика була не забувати, виходячи в заклад, що є відповідним кількості випитого пива, напускати на себе таємничий вигляд, мукати щось під ніс, і раз у раз зупинятися. Природно, що три тижні знадобилися не стільки для розваги, скільки для виконання найскладнішого інженерного завдання: “Що можна напхати в півметрову програму, щоб вона важила побільше і рахувала довше“. Адже для такого теж талант потрібен.

Загальний шлях “вдосконалення” програми був приблизно такий:

1. Додати затримку в код. Гарно, але мало.
2. Додати ще. Мало
3. Ще. “Рахується” приблизно з півгодини. Вже краще.
4. Як ітог – Программа пів години “тупо” висить. Це погано.
5. Повзунок прогрессу. Добре.
6. Два повзунка прогрессу. Один стрибає швидко швидко, один повільно повзе до кінця “розрахунку”. Вже краще.
7. Додати “картинки” з зубчатками та їх параметрами. Непогано.
8. Почати міняти цифри біля параметрів. Ще краще.
9. Вивести графік змін параметрів впродовж розрахунка та їх наближення до цільової функції. Не ідеально але близько до цього.
10. Час від часу демонструємо червону страшну червону позначку: “Safety factor less then треба”. Неймовірно
11. Поблимати цим наддписом. “Ваще” хорошо.
12. Раптом запитати шось у користувача в процесі розрахунка. Та вааще!
13. “Впасти” в процессі розрахунка. Одне з найкращіх рішень, головне не но не переборщити, бо зловживання таким зробить гірше.
14. Масштабувати картинку з параметрами в процессі “зміни параметрів”. То що лікар прописав.
15. Пов’язати увесь цей бред на оператор randomise. Зашибісь!!! 
16. Останній “штрих” – накомпіліть dll-ек, щоб суцільно проєкт важив метрів за п’ятдесят (нагадаю що мова йшла про початок 00х) і без них не працював. Проєкт готовий!

Під час роботи, Шурик, час від часу кличе когось із колег для альфа-тестування. Зазвичай викликаючи того, хто перший під руку попадеться. Залежно від настрою або стає похмурим, або радіє. Усі бачать Істотний Прогрес програми і потихеньку починають чергувати під дверима, щоб стати “омега-тестером” і розповісти всім про нові фічі та проблеми.

Керівництво, навіть, прощає колегам Шурика певні затримки з розрахунками зубчаток, бо розуміє, що незабаром все буде простіше і швидше.

Успіхи програми настільки очевидні, що до закінчення “відпустки”, герою нашої розповіді, вже за замовчуванням прощають пронесення пива на територію, паління в коридорі під знаком “No smoking” і хропіння на нарадах.

Але нерви у всіх на межі.

І ось, за два дні до закінчення терміну, квітучий Шурик збирає весь колектив і урочисто представляє творіння в кабінеті керівництва. З першого разу, звичайно, виходить конфуз – на комп’ютері “начальника” програма не запускається! Шурик дико вибачається і трохи повозившись змінює в мовних параметрах знак “роздільника” з точки на кому. Після чого, о диво, все запрацювало.

Маленька помста, але яка приємна ;).

Отже “Геній Інженерної Думки” просить сказати вхідні дані з будь-якого із закінчених нещодавно проєктів про розрахунок зубчаток, вводить їх, і…. натискає кнопку “Poexali!”

І поки програма змінює параметри, масштабує картинку, малює графіки та бігає прогрессбарами… Шурик розповідає про роботу програми.

Розповідає в найвищому стилі, на який здатний: Програма використовує методи генетичного пошуку Олів’є-Галеркіна, на базі теорії міцності Порошенка, використовуючи інтегральні схеми Ньютона-Рафшана, в сукупності з вибором кроку за критерієм Джама-Шутта…. Розповідає, що програма не ідеальна і скорочує лише 70-80% роботи, що її можна доопрацювати до зручнішого інтерфейсу за наявності часу… та інша інша.

Тобто грузить (морочить) бідних представників родини лопухових до стану близького до нервового тику (приклад такого тику можна поспостерігати у фільмі “Один Дома”). При цьому він уважно стежить за тим, щоб до моменту закінчення розрахунку народ був готовий завити, але ще терпів хоч і на межі.

І осьо, нарешті, під одноголосне зітхання полегшення, ШУрік перестає малювати діаграми, що пояснюють принцип роботи розробленої програми, і оголошує про закінчення розрахунку. Бурхливі оплески, які ще більш бурхливо переходять в овації, після того як з’ясовується, що отримані дані з програми – відрізняються лише на 10 відсотків від тих, що були виконані під час двомісячного проєкту.

Усі обіймаються, цілуються, автор програми і начальство – у сльозах радості. Звісно, що на цьому праця Іскандера не припинена – під час реального використання “вилазять” заздалегідь закладені міни, іноді й не ті що закладав для цього, інтерфейс вимагає доопрацювань, доробляють експорт до Учсуду і Цщкв. (чекаю на коменти від розробників ЕусрУвшещк, що Учсуду і Цщкв це зло і треба переходити на більш потужні програми, ще і української розробки)

і так далі, і тому подібне.

Проєкт розростається до 200 метрів в об’ємі… і єдине, що так і не вдається виправити, – це необхідність змінювати вручну параметри роздільника цілої і дробової частини. Все ж таки помста має бути повною.

Через деякий час наш герой отримує нове небезпечне завдання, і як і вже траплялося – впорається з ним блискуче.

Дякую тим, хто дочитав. Але як то кажуть, це була лише приказка, а казка – попереду. Одна проблема – казка, що пояснює, до чого була ця прелюдія, не настільки весела і глибоко філософічна.

Однак чи варто навантажувати поважну публіку вічними питаннями, чия школа бойових інженерних мистецтв крутіша – “наша” чи “західна”? Відповідь на питання “чи варто?” може прозвучати у Ваших коментарях. Буде інтерес, я запропоную своє бачення відповіді на це вічне питання. При цьому монолог обіцяю, а ось полеміку – не факт.

Така уж я негарна людина. Успіхів Вам у нелегкій праці саприфікації всього і вся.

Успіхів Вам, і нам трошки.